Олена Погонченкова

Пише про музику: у власному Телеграмі bubblegum zine, однойменному друкованому зіні та інших українських й європейських виданнях. Має власне шоу про українські музичні екосистеми bubbles на 20ft Radio, а також виступає ведучою подкасту Memory Leaks про історію музичного андеґраунду. Цікавиться межами музичного й не-музичного в попкультурі, зокрема, українській, а також перетинами та трансформаціями музики й шуму в умовах повномасштабної війни. Народилася в Одесі, наразі мешкає у Львові.

Щоденник проєкту:
11.7.2024

9:40
Львів. Чистовик
Чим віддаленіша твоя локація від лінії зіткнення, тим сильніше бажання створити зі свого життя чернетку, вмістище відкладеного досвіду, реєструвати тільки далекі речі, а близькі, навпаки, знецінювати. Стрім повідомляє про присутність тут-і-зараз, змушує вмикатись і оголювати нашарування власних міркувань, бажань і страхів. Ми звикли сприймати тилові міста як простір думок про далеке, але поміж цих думок сходить і заходить сонце, віє вітер з ближнього пагорба, трапляються сотні справ і турбот — дрібних ознак продовження життя. Виловлювати такі ознаки серед шуму означає для мене перетворювати життя з чернетки на чистовик.

9:55
Я живу в районі цвинтарів і дитячих садочків. Таке собі замкнене коло життя. Один із садочків межує із садом мого будинку й вранці я часто вимикаю музику й слухаю дитячий гамір. А сьогодні передаю його далі.

12.7.2024

12:09
Сьогодні я дістаю стрімбокс із його садового прихистку у кущах винограду й беру з собою в місто.

12:45
Успенська церква
Коли я сама опиняюся в незнайомому місті, зазвичай іду в будь-який храм, щоби перевести дух від вражень. У Середньовіччі церкви порівнювали з кораблями — осередками твердості й людяності в тривожному світі. Весною 2022 року у Львові я багато часу просиджувала в храмах, адже все навколо рухнулося зі сталої точки й нагадувало морську бурю. У пам’ять про ті часи та з переживанням нових, не менш буремних, я й сьогодні приходжу сюди.

14:40
Львівський муніципальний мистецький центр
Крізь генераторне пекло стрімбокс дістався мого робочого простору й решту дня буде перебувати на виставці присвяченій Музею сучасного мистецтва Херсона й слухати кроки та слова відвідувачів.

13.7.2024
10:48
Марсове Поле
Для відвідування Марсового Поля вибираю аномально спекотний день. Фізичний дискомфорт спеки збігається з відчуттям переламаності навпіл — воно часто навалюється, коли проходжу повз. На могилах здебільшого літні люди, вони рухаються повільно, розморено, тільки їхні руки швидко рвуть бур’яни з могил і розставляють лампадки. Звук прапорів на вітру нагадує пломінь.

14.7.2024
Сад
“As a listener, it’s the idea of taking time to be with sound until a point where the self and the thing being listened to become porous”
KMRU, The Wire 486
16.7.2024

10:12
Холм слави
Львів’яни навіть не перекладають цю назву. На відміну від Марсова Поля, де пам’ять про події і самі події стикаються лобами, ця пам’ять закинута, чужа, а пихатий архітектурний ансамбль 1958 року зі збитими шестикутними зірками є наразі проблемною точкою, з якою місту ще доведеться розібратися. Місце над схилами вперше використали як російський меморіал у 1915 після великої війни, у 1945 році він був відновлений совєтською владою. Саме тут проходили урочисті події кожного 9 травня і, відповідно, силові зіткнення. Проте сьогодні навіть праворадикальні графіті на стінах вицвіли. Це місце — одна з багатьох точок забуття, крім мене сьогодні тут тільки пара птахів і нав’язлива бджола.
19.7.2024

9:20
Сад
They paved paradise, put up a parking lot
Joni Mitchell
Big yellow taxi доїхало до мого саду. Спека спала, і сусіди відновили процес приватної джентрифікації. Тепер крім пташок та дітей тут можна почути будівельну тачку, що закидує землею дикий виноград, та вказівки ініціатора “великого ремонту” — чолов’яги з третього поверху.
Наприкінці ХІХ століття в скромних кам’яницях цих вулиць мешкали торговці, згодом на місці деяких із них виникли садиби з невеличкими садками. Мій сад саме такий — завбільшки 10 квадратних метрів, з величезною сосною й кількома деревами аличі. Я живу тут до зими, ймовірно, і сад піде зі мною.

22.7.2024
16:30
Чотові скелі
Найближча до мене заміська «природа»: невеличкі скелі між Винниками й Лисиничами. За легендою, скелі справді «чортові», чорти їх виронили дорогою до міста, коли планувала знищити собор Святого Юра. Оце казкове мислення про надприродні сутності, котрі розкидають каміння й щепки посеред людського життя сьогодні я часто зустрічаю в побутових розмовах про війну.