СТАНОМ НА ЗАРАЗ – ТИХО

Як змінилися звукові ландшафти українських міст після повномасштабного вторгнення? Як трансформувалося наше сприйняття звуків — калібрування та налаштування слуху для навігації між небезпекою і відносно безпечними просторами? Що таке тепер тиша? Які звуки нагадують про травматичний досвід, а які, навпаки, мають силу переміщувати в місця, які любимо, за якими сумуємо, які дають спокій і відчуття безпеки? 

Цими питаннями ми задалися восени 2022 року під час створення проєкту «Наживо», який відбувся в рамках лабораторії досвідів війни «Земля повернення, земля турботи». Тоді пʼять українських мисткинь та митців, Іван Скорина, Ксенія Янус, Максим Іванов, Віктор Констянтинов та Ксенія Щербакова використали стрімбокси, — невеликі коробки, які транслюють звук наживо — для того, щоб дослідити власні звукові досвіди переміщення, життя в рідних містах, волонтерства, памʼяті про перші місяці вторгнення. Таким чином, звуковий стрім ставав інструментом подолання відчуття відчуженості та ізоляції, а документація проєкту — збереженням звукової текстури повсякдення війни. 

Архів проєкту буде представлений у залах Дому звуку разом із кімнатою слухання — простором, в якому лунатимуть прямі включення з різних куточків України. Протягом літа буде можливість відвідати кімнату слухання, або знайти стріми на сайті проєкту. 

Міркуючи над процесом довготривалої трансмісії звуку, кураторська група опирається на термін «праця зі свідчення» (labour of witnessing), запропонований дослідницями і теоретикинями Світланою Матвієнко та Асєю Баздирєвою. Цей термін описує ситуацію, в якій українському суспільству довелося переорієнтуватися на колективне документування і свідчення досвіду війни. Це стосується як мистецьких та журналістських проєктів, так і кожної людини, що переживає досвід повітряної небезпеки, обстрілів, втрат — на рівні усвідомленого та неусвідомленого сприйняття та тіла, яке записує слід цих потрясінь. 

Відмовитись від позиції свідка нелегко (неможливо?), більше того, вона стає необхідністю — ми маємо дивитись, щоб памʼятати. І якщо сформулювати точніше відповідно нашій ініціативі — слухати, щоб памʼятати, бо звук тут стає способом дізнатися про те, що не відкрито і не доступно оку. 

Ми запрошуємо стрімерів та стрімерок до, з одного боку, персонального та інтимного спостереження власних звукових світів, документації реакцій на них. Та разом з тим, і до колективної роботи, яка буде реалізована через одночасну трансмісію звуків в експозиційний зал «Дому звуку». Дослідниця та мисткиня Оля Зірката використовує на позначення спільного простору виживання та свідчення термін «звʼязаність війною» (warbound), в якому люди та інші види розділяють один з одним стан вразливості та тремтіння. Одночасне нашарування досвідів різних людей з різних частин України, а також з-за кордону, видається нам ключовою дією під час виставки. Ми хочемо створити простір, в якому, завдяки прямим включенням, ми зможемо побути разом, відвідати один одного в Харкові, Дніпрі, Києві, Одесі, Львові, в невеликих містах і селищах України, ближче до лінії фронту. 

Є місця, яких торкатися надскладно і болісно — це місця розриву і перетину такого схожого і такого різного досвіду війни. Наш проєкт аж ніяк не загоїть ці розриви, проте протягом трьох місяців «Дім звуку» стане простором, в якому будуть зібрані трансляції різноманітних звукових досвідів. Ми залишаємо на розсуд учасниць та учасників ступінь відкритості чи навпаки анонімності, проте стрімбокс — пристрій з чутливими мікрофонами, за допомогою якого будуть транслюватися звуки наживо — надто уважний спостерігач. Ця невелика чорна коробка фіксує не тільки навколишній ландшафт чи звуковий світ закритого приміщення, вона також фіксує тіло стрімерки чи стрімера в просторі, рухи і слова.

Звукове нашарування міст, ландшафтів, приватних просторів, яке зустріне слухачок та слухачів у виставковій залі у Львові або під час онлайн-прослуховування, може стати відзеркаленням процесу, в якому ми перебуваємо тривалий час — в ситуації присутності у декількох місцях одночасно. А також проживання тих фантазмів, які породжуються в місцях розʼєднання і склеювання наших уявлень про тоді і зараз, про там і тут.

«Станом на зараз — тихо», — цю назву ми взяли з повідомлень телеграм-каналів, які сповіщають про наближення ворожих обстрілів. Це висловлювання однак вхоплює відчуття тимчасового видиху, стишення, перебування у відносній безпеці, але разом із тим — тривожного очікування. Як і в побажаннях «тихої ночі», «тихого дня», «тиші, тільки тиші», ми ледве не заговорюємо виставковий простір, хоча і розуміємо — в ньому можуть відбутися будь-які звукові події. Проте ми хочемо створити майданчик спостереження і занурення, і саме цей настрій передає сценографія кімнати слухання, яку створила Даша Чечушкова. В діалозі з неоготичною будівлею «Львівського радіо», художниця наслідує храмову структуру. Вона створює малюнки на склі та населяє простір трансформованими створіннями, на кшталт середньовічної ілюстрації, фокусуючи увагу на наших власних змінах і перетвореннях під час війни. 

_______

[ 1 «Земля повернення, земля турботи» — це лабораторія мистецьких досліджень про досвіди війни. Кураторки проєкту Наталка Ревко, Оксана Довгополова, Катерина Семенюк. Проєкт був реалізований у співпраці низки організацій — Музей сучасного мистецтва Одеси, Платформа культури памʼяті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, Громадська організація «Слушні речі». До розробки звукового проєкту “Наживо” також долучилися мистецький кооператив Soundcamp та проєкт Acoustic Commons. ]

[ 2 “The Labor of Witnessing”. Asia Bazdyrieva, Dariia Kuzmych, Yarema Malashchuk, and Svitlana Matviyenko (2022). YouTube]

[ 3 Zikrata, Olya. “Warbound: Collective Audio Streaming from Ukraine,” Journal of Sonic Studies, forthcoming 2024. ]